By Андрій Савченко 
За чотири роки служби у 128-й бригаді лікар-невролог Василь Созанський пройшов найгарячіші точки фронту — від контрнаступу на Херсонщині до боїв під Соледаром. Сотні врятованих життів і вдячні дзвінки пацієнтів не врятували від глибокого вигорання. Готуючись до демобілізації, медик серйозно планував назавжди залишити професію.
Сьогодні він очолює філію медичного закладу в Києві. Повернутися до життя та знайти нову роль у професії допомогло навчання в програмі «Медосвіта для героїв» медичної мережі «Добробут» за підтримки Міністерства у справах ветеранів.
Шлях до медицини та перші кроки
Василь родом із Закарпаття, виріс у Миргороді на Полтавщині. У родині медиків не було — батько священник дав повну свободу вибору. З п’ятого класу хлопець мав лише п’ятірки з біології. У 2005 році вступив до Харківського медичного університету. Після адаптації до великого міста обрав неврологію. Інтернатуру проходив у Центральній клінічній лікарні. Наставник одного разу сказав: «Василю, з тебе невролога не буде, ти будеш головним лікарем».
Після інтернатури Василь викладав у коледжі, працював у приватних клініках Харкова, став завідувачем неврологічного відділення в Люботині. Паралельно вчився на гештальт-терапевта, щоб бачити пацієнта як цілісну людину. Потім переїзд до Києва, одруження, діти. Робота черговим лікарем у державній лікарні здавалася поверненням на «дно». У 2022 році плани перекреслила війна.
3 березня Василь стояв під дверима військкомату. Потрапив у 128-му гірсько-штурмову бригаду. Спершу працював на евакуації, потім у госпіталі Запоріжжя — єдиним неврологом. Перші півроку не виходив за межі території. Справжнім випробуванням стали стабілізаційні пункти під час контрнаступу на Херсонщині та боїв у Соледарі. За один місяць оборони Соледара бригада втратила тисячу бійців. Саме там Василь зрозумів: медицина на війні — це насамперед якісне управління.
Повернення та нова роль
Після Соледара Василя повернули в госпіталь. Психіка працювала на межі. Коли народилася третя донька, з’явилися підстави для демобілізації, але процес затягнувся на півроку через страх перед цивільним життям. «Я вигорів ущент і панічно боявся повертатися до цивільного життя. Серйозно думав піти з медицини», — згадує лікар.
Порятунком став дзвінок побратима про програму «Медосвіта для героїв». Василь подав заявку за напрямом «Організація та управління охороною здоров’я». Навчання дало розуміння, як будувати команду та налагоджувати процеси. Вже четвертий місяць він керує медичним закладом у Києві. «Я відчуваю, що на своєму місці. Програма витягнула мене з прірви вигорання та показала, що після служби є розвиток», — каже Василь.