By Андрій Савченко 
Довгоочікувана екранізація гомерівського епосу «Одіссея» Крістофера Нолана вийшла в прокат. Кінокритик аналізує попередні адаптації, починаючи з доби німого кіно, і зазначає, що попри видовищність Нолану не вдалося перевершити класику. Текст містить спойлери.
Ранні екранізації: від казки до пеплуму
Перша відома версія — «Острів Каліпсо: Улісс і велетень Поліфем» Жоржа Мельєса 1905 року — чотирихвилинна стрічка з трюками, подвійною експозицією та стоп-кадром. У 1911 році Джузеппе де Ліґуоро зняв 44-хвилинну «Одіссею» з бюджетом 200 000 доларів, зберігши ключові епізоди від Трої до повернення додому. У 1954 році Маріо Камеріні створив масштабний пеплум з Кірком Дугласом у головній ролі, грандіозними декораціями та механічним циклопом. Серіал Франко Россі 1968 року з Бекимом Фехміу та Ірен Папас вирізнявся стриманим реалізмом і рефлексіями героїв.
Сучасні інтерпретації та версія Нолана
У 2024 році Уберто Пазоліні випустив «Повернення» — антивоєнну драму з Рейфом Файнзом і Жюльєт Бінош, зосереджену на днях після повернення Одіссея. Ноланова «Одіссея» знята повністю на IMAX 70 мм — понад два мільйони футів плівки вартістю близько 3 мільйонів доларів при бюджеті 250 мільйонів. Метт Деймон зіграв Одіссея, Енн Гетевей — Пенелопу. Фільм вражає батальними сценами та спецефектами, проте діалоги та психологічні нюанси залишаються слабкою стороною. Серед акторів вирізняються Саманта Мортон у ролі Цирцеї та Зендея в образі Афіни.