By Андрій Савченко 
Одіссей у стрічці Крістофера Нолана «Одіссея» виявляється не головним героєм. Його поневіряння й страждання демонструють хибність обраного шляху. Мандрівка перетворюється на дорогу брехні, марнославства, смерті й крові. Уся героїка зводиться до подолання проблем, які він сам створив.
Йдеться про масштабний пеплум Нолана. Це не кінорецензія, а погляд через призму гомерівського оригіналу. Одіссей постає антагоністом. Він приходить зі світу хаосу й руйнування. Цей світ протистоїть порядку й творенню, уособленому Пенелопою.
Темні риси Одіссея
І в Нолана, і в Гомера Одіссей збирає негативні риси. Він патологічний брехун. Ухилянт, схильний до зради. Холоднокровний убивця. Невірний чоловік. Воєначальник сумнівних якостей. Навіть три тисячі років тому такий набір навряд чи викликав захоплення.
Спробуйте знайти беззаперечний приклад його шляхетності. Хіба що відмова від безсмертя, запропонованого Каліпсо. Є підозра, що Одіссея лякала не вічність, а життя з нею.
Коли Агамемнон закликає в похід на Трою й нагадує про клятву, Одіссей удає божевільного. Античний ухилянт подає поганий приклад родині й підданим.
Після повернення він холоднокровно виводить дванадцять служниць, які «зрадили дім», і наказує повісити їх на одному канаті. Одіссей бреше навіть батькові, видаючи себе за чужоземця.
Сім років на острові Каліпсо лишаються загадкою. Вдень він плаче за Ітакою. Ночі проводить із Каліпсо. Їхній син стає свідченням цього.
З дванадцяти кораблів і шестисот воїнів додому не повернувся жоден. Ми знаємо лише розповідь самого Одіссея. Можливо, частину пожер Циклоп. Можливо, він залишив людей на безлюдному острові. Можливо, кораблі потопили лестригони. А можливо, він сам кинув їх у «м’ясний штурм».
Єдине, що не викликає сумнівів, — Троянський кінь. Авторство й участь Одіссея ніхто не заперечує. Уже тоді цю «хитромудрість» сприймали майже як злочин. Удаваний священний дар перетворили на смертельну пастку.
Нолан зішкрібає з міфу героїчну позолоту. Перед глядачем лишається оголена сутність людського озвіріння — на війні й після неї.
Пенелопа як точка опори
Цьому темному світу протиставлено інше начало. Пенелопа — єдина точка моральної й духовної стійкості. Який сенс у царстві Аїда, якщо пеклом стає вся земля? Куди йти Одіссею, якщо у його світі немає Пенелопи? Чим глибший морок, тим яскравіше світло Ітаки.
З традиційного погляду вона фігура вторинна. Насправді — наріжна. Фільм Нолана саме про це. Навпроти аморальності Одіссея Пенелопа несе непорушний моральний імператив.
Вона коханням не торгує. Він готовий поторгуватися. Прямо заявляє про це в сцені прощання. Вона двадцять років зберігала вірність. Про Одіссея й Каліпсо шепотілася вся Еллада.
Одіссей — первісний хаос і виживання. Пенелопа — здоровий глузд і розсудливість. Його мандрівка всіяна смертями й насильством. Йому весь час заважають сили потойбічні: бурі Зевса, гнів Посейдона, ліжко коханки.
Пенелопа двадцять років самотужки вирішує земні завдання. Утримання влади. Ведення господарства. Запобігання громадянській війні. Збереження життя сина. Недопущення захоплення трону. Дотримання норм пристойності. І все це без найменшого приводу засумніватися в доброчесності.
Чотири роки вона протистоїть ста вісьмом женихам, які втрачають людську подобу. Не дозволяє розорити дім. Керується холодним розрахунком. Зберігає самовладання. Балансує на лезі ножа.
Пенелопа жодного разу не звертається до віщунів. Її чоловік не здатен зробити кроку без поради. То кого називати хитромудрим, а кого — мудрим? Хто уособлює тваринний інстинкт, а хто — розумний порядок?
Шлях Одіссея — звіряче блукання в прагненні вижити. Єдиний шанс повернути людяність — Пенелопа. Вона чекає на морському березі. Втомлена, але не зламана. Нездоланна у своєму коханні.