Галині незабаром виповниться 18 років. Вона народилася в Донецьку, але більшу частину життя провела в Бахмуті. На початку квітня 2022 року, коли поруч із її будинком стався обстріл, дівчина перебувала на вулиці й сильно злякалася. Того ж дня мама зібрала дітей і найнеобхідніші речі, і родина евакуювалася.
Спочатку вони жили в Дніпрі, згодом — у Броварах. Галина продовжувала навчатися онлайн у бахмутській школі. Цьогоріч НМТ вона складала після чергової ночі обстрілів.
«У тебе більше немає дому. Ти опиняєшся на новому місці. Батьки тримають родину, розв’язують побутові питання, намагаються вижити, тож на дитину часто бракує ресурсу. Найчастіше ми з друзями говоримо про те, що хочеться додому. Хочеться мати безпечне місце, якого більше немає», — каже Галина.
Коли підлітки наважуються сказати: «Мені потрібна допомога», вони виконують величезну внутрішню роботу. Знаходять слова, долають сором і страх осуду. Іноді однієї розмови вистачає, щоб тривога не переросла в справжню кризу.
Нещодавно колеги розповіли історію з однієї програми. Мама кілька місяців не наважувалася сказати сину, що його батько в полоні. Не зі зла, звісно. Про це непросто говорити. Дорослим здається, що вони захищають своє дитя, не відкриваючи страшної правди.
Після роботи з психологом мама зрозуміла, що дитина має право знати правду, якою б вона не була. Хлопець сказав: «Я знав». Він усе здогадувався й зчитував материн стан, поки вона й гадки про це не мала. Як і багато дітей, які розуміють набагато більше, ніж здається дорослим.
Законодавчі прогалини та пропозиції змін
До 14 років дитина за українським законодавством вважається малолітньою: самостійно вона може лише купити продукти, одяг чи іграшку. Психологічна допомога, навіть безкоштовна, до цього переліку не належить. У медичній сфері виняток становлять лише пряма загроза життю, коли згоду батьків чи опікунів отримати неможливо, та психіатричний огляд у разі тяжкого розладу.
У 14 років підліток стає неповнолітнім і формально вже має право давати згоду на медичне втручання. Проте право на інформацію про власне здоров’я закон надає лише з 18 років. На практиці згода з 14 років зводиться до спільного підпису дитини та її законних представників. Психологічне консультування поза медичним закладом самостійно підліток отримати не може — до повноліття потрібна згода одного з батьків чи опікунів.
Світ давно знайшов відповіді на ці виклики. У Британії та Бельгії фіксованого віку немає — фахівець сам оцінює, чи розуміє конкретна дитина суть і ризики допомоги. У Нідерландах дитина повноцінно вирішує питання щодо власного лікування з 12 років. Німеччина дозволяє самостійно звертатися по допомогу з 14 років.
Пропонується переглянути обсяг дієздатності неповнолітніх (14–18 років) у Цивільному кодексі. Зокрема, закріпити право дитини звертатися по допомогу без згоди батьків, а також отримувати інформацію про власне здоров’я. Дитина сама приходить до фахівця, і закон більше не забороняє почати з нею розмову. Психолог інформує місцевий орган опіки, щоб той у межах своїх повноважень звернув увагу на випадок.
Важливо поєднати згоду дитини та її законного представника, коли їхні позиції різняться. Також необхідно врегулювати питання доступу до психологічної консультації без призначення тривалої терапії чи медикаментів.
Головне — встигнути закріпити право дитини в Цивільному кодексі. Якщо відмова дорослого загрожує дитині тяжкими наслідками, фахівець має право діяти в її інтересах, а про факт відмови повідомити органи опіки.
За дитячим мовчанням часто ховаються найважчі історії. Якщо ж дитина наважується говорити про свої проблеми — це вже добра новина. Тож дозвольмо собі нарешті почути дітей.
Олена Розвадовська, співзасновниця та голова правління джерела
